Джеймс С. А. Корі. Війна Калібана. Відгук

Не впевнений, чи то авторам не вдалося написати продовження настільки ж якісним, як першу книгу, чи то я читав його прискіпливіше, тому що цей роман доведеться перекладати саме мені.

Згадаймо ж, що було в «Левіафані» (обережно, тут спойлери). Астероїд Ерос поглинула ворожа чужоземна протомолекула, яка змінює структуру всіх живих організмів. Ця зараза загрожувала також іншим планетам, але Ерос вдалося спрямувати на Венеру. Під товстим шаром атмосфери цієї планети протомолекула росла і чекала. А людство не могло нічого вдіяти, тільки спостерігати.

Через рік після «інциденту» на Еросі одна-єдина потвора, заражена протомолекулою, з’являється на Ганімеді – хлібниці всіх зовнішніх планет. Однак її нападу вистачає, щоб підігріти конфлікт між Марсом і Землею. Ганімед майже зруйнований, хитка стабільність в системі під загрозою, а протомолекула, схоже, повертається. За порятунком людства ми стежимо з-за плеча того ж ідеалістичного капітана Джима Голдена; Крісджен Авасарали – єдиної, хто в Канцелярії ООН не втратив здоровий глузд; сержантки Боббі Дрейпер з марсіянської космопіхоти; і науковця Пракса Менґа, який просто шукає доньку, яка загубилася під час конфлікту на Ганімеді.

Можливо, цій книзі не вистачає напруги. В центрі першого тому був захоплений протомолекулою Ерос, описи побачених героями жахіть затримували на собі увагу. У другому ж вона розпорошується. Війна ніби й нависає десь за обрієм, але до чогось серйозного призводить тільки раз по раз. В кількох останніх розділах є спроба філософського осмислення і є несподіваний закрут в останніх абзацах, але в цілому це не рівень першої книги.

 

10 найкраща книга в моєму житті?

9 почесне місце на полиці

8 обов’язково до прочитання

7 варте уваги

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

 

Читайте також:

→ Джеймс С. А. Корі. І прокинеться Левіафан: В неозначеному майбутньому люди колонізували Марс, деякі супутники і астероїди, освоюють Венеру. Проте ніколи не пізно довести, наскільки ненадійним є наше панування.

→ Ден Сіммонс. Гіперіон: На планету Гіперіон насуваються Вигнанці. Туди також прямує семеро паломників. За звичаєм, одного з них чекає здійснення бажання, а інших – смерть. І саме від них залежить доля людства.

→ Орсон Скотт Кард. Гра Ендера: Людству двічі вдається перемогти інопланетну расу жучар. Міжнародний космічний флот готує армію, яка назавжди покінчить із загарбниками. Можливо, один з учнів – Ендер Віґґін – є останньою надією людства.

Софія Андрухович. Фелікс Австрія. Відгук

Книга, за якою варто зняти фільм? Але ж вона не впоралася з поставленими завданнями… Якщо немає глибокого сюжету, то слід зосередитись на атмосфері. Заради цього, напевно, і знята «Віддана» (скоро побачимо). Але в самій книзі описів і колориту замало. Так, він проявляється в мові, певних деталях тощо, але увага головним чином приділяється не цьому, а спогадам, і в спогадах все інше затьмарює постать головної героїні.

А звати її Стефанія Чорненько. Живе вона у будинку Петра і Аделі Сколик. Адель – донька славетного у минулому доктора Анґера, який під час давньої пожежі врятував обох Аделю і Стефанію. Батьки Стефи загинули, тому доктор взяв виховувати її у себе. Дівчата росли разом і стали нерозлучні, тому навіть після смерті доктора, вже в дорослому віці Стефа не могла покинути Аделю і залишилася молодому подружжю за слугу. Її вірне служіння наражається на зміни, коли до міста повертається отець Йосиф, який в молодецтві любив її.

Під час читання вимальовуються цікаві паралелі з «Залишком дня» Кадзуо Ішіґуро. Там дворецький, а тут – служниця, живуть у бульбашці, у собою ж створеній ілюзії. Сенс їхнього життя – віддана служба попри недоліки господарів. Їхня доля різна, але імена – Стівенс і Стефанія, що походять від грецького «Стефанос» – пов’язують їх ще сильніше. Дивний збіг.

Попри те, що сама ідея самовідданого служіння іншим мене не зачепила, Ішіґуро вдалося краще передати драматизм ситуації. Софія Андрухович ще й вирішила конфлікти нібито хепі-ендом, якому бракує «хепі». Фінал для Стівенса, як на мене, прописаний майстерніше, оскільки змушує замислитись над визначенням і взагалі існуванням щастя і свободи.

 

10 найкраща книга в моєму житті?

9 почесне місце на полиці

8 обов’язково до прочитання

7 варте уваги

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

 

Читайте також:

→ Кадзуо Ішіґуро. Залишок дня: У дворецького Стівенса завжди була мета і він до кінця своїх днів готовий до неї йти. Роман не дає оцінку відданому служінню іншим… або світу. Книга просто констатує факт – є люди, ладні віддати все заради інших.

→ Шарлотта Бронте. Джейн Ейр: Сирота Джейн Ейр знаходить собі місце гувернантки в маєтку Едварда Рочестера. В новому для себе середовищі вона пізнає нові для себе почуття – приязнь до господаря вже здається чимось більшим.

→ Петро Яценко. Нечуй. Немов. Небач: Серце Івана Левицького замінюють на механічне. У цьому не було б нічого незвичного, але його справжнє серце є предметом давньої гри і належить – буквально – не тільки йому одному.

Воррен Елліс і Дерік Робертсон. Трансметрополітен. Відгук

Можливо, це тупо – комікс, який показує вади нашого суспільства через призму майбутнього. Хтось скаже, що таких книг чи навіть коміксів – тисячі. Але якщо мене зачепило, то що я можу вдіяти?

Колись Спайдер Джерусалем був відомим журналістом, але на п’ять років зник з Міста, втік від слави, від якої йому було бридко. Проте і без огидного йому Міста він жити не може, тому повертається і влаштовується в газету. Щотижня він пише статті на теми, які завжди були йому до душі – насилля, несправедливість, бруд. Це – його журналістська територія і тут він незрівнянний.

Повернення Джерусалема збігається з початком передвиборної президентської кампанії. Чинний президент Геллер, або ж «Звір» (прізвиськом, яке дав йому Джерусалем, тепер користуються всі громадяни США) – це покидьок, який заганяє державу до лав країн третього світу. Йому протистоїть нове обличчя – сенатор Каллаган, чоловік без принципів, який рветься у владу заради самої влади. Громадяни повинні обрати того, хто опікуватиметься їхнім майбутнім. Перший – жорстокий, але розуміє недоліки свого становища. Другий – посміхається на камеру, але не усвідомлює свого божевілля. Обоє ненавидять Джерусалема, а він – їх.

Мене найбільше ранять у серце такі абсурдні ситуації, коли героїв заганяють у глухий кут, в якесь сюрреалістичне жахіття, з якого вони хочуть прокинутись, але не можуть. В дистопічному світі, яким є «Трансметрополітен», все одно якось вдається підвищувати градус абсурду. Але іронія полягає в тому, що це лише гіперболізована реальність. Головний персонаж тут журналіст і особлива увага приділяється поступовому обмеженню свободи слова. Правду просто забороняють, замість новин на екранах – програми для отупіння і задурення. Натомість президент виправдовує введення військ у Місто так: «Очевидно, я не хочу, щоб хтось постраждав». Ці слова нагадали мені нещодавню прес-конференцію одного з чорногорських опозиціонерів: «Ми не хочемо, щоб в Чорногорії пролилася хоча б крапля крові, але…» Звісно, ситуація в Чорногорії зараз зовсім інша і це порівняння тут зовсім не для того, щоб почати сварку на політичному ґрунті. Це просто доказ, що Воррену Еллісу не треба було нічого вигадувати.

Присутня ненормативна лексика, сцени сексуального характеру, вживання наркотиків тощо. Автори не стримували себе ні в чому, тому читати варто на свій страх і ризик.

 

10 найкраща книга в моєму житті?

9 почесне місце на полиці

8 обов’язково до прочитання

7 варте уваги

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

 

Читайте також:

→ Філіп Рів. Ілюстрований світ «Смертних машин»: Мета путівника – якомога ширше висвітлити той світ, в якому жили Том Нетсворті та Естер Шоу. Міста, звичаї, персоналії, трохи історії. Але окраса видання – це безумовно ілюстрації.

→ Джеймс С. А. Корі. Пробудження Левіафана: Невідомі кораблі влаштовують кілька засідок, що підштовхує планети і астероїди до взаємних звинувачень. Здається, війна неминуча. Ніколи не пізно довести, наскільки ненадійним є наше панування у Всесвіті.

→ Айзек Азімов. Сталеві печери: Слідчий з Нью-Йорка майбутнього Елайджа «Лайдж» Бейлі призначений розслідувати вбивство доктора Сартона – позаземця, який популяризував на Землі збільшення чисельності роботів і їхнього ширшого використання.

Джеймс Еллрой. Велике ніщо. Відгук

Оце безлад. Роман фокусується на трьох дійових особах, до яких автор повертається впереміж і які спочатку нічим не пов’язані. Такий прийом ніколи не йшов на користь розумінню художніх творів. Чому ця книга потрапила на поличку Мерфі Купер з фільму «Інтерстеллар» – хтозна.

Отже, у добу «Червоної загрози», коли в Америці поширювалися параноїдальні настрої, лос-анджелеська поліція готується викрити комуністичне підпілля серед голівудської профспілки учасників масовки. В той же час до команди детективів долучають молодого поліцейського, який займається дивним вбивством з елементами збочення.

Ця книга мало чим пов’язана з першою книгою серії. Тут той самий прокурор і згадується кілька вже відомих персонажів, але це все. І стилістично книга виглядає по-іншому – лексика автора стала більш сленговою, читати стало важче. Можливо, саме тому це єдина з чотирьох книг, яку КСД не переклав.

В чому Еллрой собі не зрадив, так це в описі світу поліції: все той же бруд, корупція, агресивність. Слуги закону, які ловлять поганців, самі не цураються переступати межу. І так само не було прямих натяків на справжнього вбивцю, хоча тут він відкривається раніше, ніж в попередньому романі. Проте це для того, щоб герої встигли владнати інші справи.

 

10 найкраща книга в моєму житті?

9 почесне місце на полиці

8 обов’язково до прочитання

7 варте уваги

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

 

Читайте також:

→ Джеймс Еллрой. Чорна Жоржина: В 1947 році в Лос-Анджелесі знайшли понівечений труп жінки. Її тіло було розрізане навпіл, внутрішні органи відсутні, а обличчя прикрашала усмішка, «намальована» лезом від вуха до вуха.

→ Джеймс Меллеген Кейн. Листоноша завжди дзвонить двічі: У вас є компромат одне на одного, який обіцяє тільки смерть. Ви кохаєте і водночас ненавидите. Ви продовжуєте крокувати до краю прірви, навіть почувши перший дзвіночок небезпеки.

→ Реймонд Чендлер. Дама в озері: Розслідуючи справу, Філіп Марлоу знаходить в озері тіло жінки, яка віддалено нагадує місцеву жительку. Він наштовхується на ще кілька вбивств і смертей, які очевидно також були вбивствами.

Джеймс Еллрой. Чорна Жоржина. Відгук

Ця історія ґрунтується на справжніх подіях. В 1947 році в Лос-Анджелесі знайшли понівечений труп жінки. Її тіло було розрізане навпіл, внутрішні органи відсутні, а обличчя прикрашала усмішка, «намальована» лезом від вуха до вуха. Газети охрестили її Чорною Жоржиною за схожість з популярною тоді актрисою.

Звідси Джеймс Еллрой починає домальовувати вигадані деталі. Справою займаються напарники Бакі Блайхерт і Лі Бланшар, а з ними – вся поліція Лос-Анджелеса. Блайхерт ніби і здається кмітливим детективом, адже він врешті-решт розплутує цю справу, але по дорозі виявляється, що він майже ніколи не бачить далі свого носа. Вся справа побудована на брехні, і обманюють його всі навколо. Він свідомо і несвідомо забруднює свої руки, тому постає перед вибором – відпустити винних з легким переляком або піти на дно разом з усіма причетними.

Це не шаблонний детективний роман хоча б тому, що головний герой тут – не приватний детектив, а поліцейський. Тут немає нуарної атмосфери: безкінечний дощ, пляшка і задимлений кабінет. Так, тут є femme fatale, але вона лише невдала копія тієї, на кого хоче бути схожою. Справжню фатальну жінку ми ніколи не бачимо живою, хоча вже після смерті вона руйнує так багато життів.

Якісно відрізняє цей роман і те, що тут немає прямолінійного розслідування від зачіпки до зачіпки. Блайхерт приходить до висновків, поєднуючи нові докази, старі свідчення і майже забуті розмови. В результаті ти не вгадуєш вбивцю ще на середині книги.

 

10 найкраща книга в моєму житті?

9 почесне місце на полиці

8 обов’язково до прочитання

7 варте уваги

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

 

Читайте також:

→ Джеймс Меллеген Кейн. Листоноша завжди дзвонить двічі: У вас є компромат одне на одного, який обіцяє тільки смерть. Ви кохаєте і водночас ненавидите. Ви продовжуєте крокувати до краю прірви, навіть почувши перший дзвіночок небезпеки.

→ Реймонд Чендлер. Вічний сон: Приватний детектив Філіп Марлоу розслідує справу про шантаж старого генерала Стернвуда і водночас шукає колишнього майже-зятя генерала, хоча половину книги взагалі заперечує, що займається цим.

→ Реймонд Чендлер. Дама в озері: Розслідуючи справу, Філіп Марлоу знаходить в озері тіло жінки, яка віддалено нагадує місцеву жительку. Він наштовхується на ще кілька вбивств і смертей, які очевидно також були вбивствами.

Кейт Аткінсон. За лаштунками в музеї. Відгук

Тут неможливо не провести паралелі з романом «Сто років самотності». Також історія багатолюдного роду (який, щоправда, не переривається), на щастя, лише декілька повторюваних імен (що не дуже заплутує) і дрібка магічного реалізму.

Рубі Леннокс народжується в післявоєнному англійському місті Йорк. Разом з батьками і двома сестрами вона живе у старовинному будинку, на першому поверсі якого працює зоомагазин. На думку Рубі, крім її родини, у стінах будинку живуть привиди минулих поколінь. Можливо, саме цей зв’язок з минулим дозволяє зазирнути у життя жінок, які дали життя Рубі – це її мати Банті, бабуся Нелл і прабабуся Еліс.

Майже всі жінки з цього роду, зокрема сестри вищеназваних героїнь, мали нещасливе життя: невдалі шлюби, смерть дітей, втрата зв’язку з рідними, дві світові війни. Найголовніше – це брак розуміння одне між одним, попри однаково тяжкі долі. На плечах Рубі лежить важче завдання, ніж було в її попередниць – знайти вихід з лабіринту безперервних страждань.

Цей роман вирізняється з-поміж багатьох тим, що приносить задоволення на кількох рівнях. Тут є і наскрізні елементи – заяча лапка, медальйон, фотографії – предмети, які передаються з покоління в покоління. Історії різних персонажів також заслуговують на окрему увагу. Десь є спойлери про події, які відбудуться через кілька розділів, а десь натяки розкидані, мов крихти, і тут вже читач сам повинен їх збирати, що унеможливлює одноманітність і нудність. Та й самі герої не здаються двовимірними.

Ще на початку книги стало зрозуміло, що це один з тих особливих сучасних творів, які перш за все намагаються просто показати життя таким, як воно є – без чорного і білого, без неймовірних пригод, без пропаганди будь-яких поглядів авторки, які вона ховає за сюжетом. Зробити щось подібне була спроба у «Залишку дня», але Аткінсон це вдалося краще, ніж Ішіґуро, в багатьох аспектах.

 

10 найкраща книга в моєму житті?

9 почесне місце на полиці

8 обов’язково до прочитання

7 варте уваги

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

 

Читайте також:

→ Кадзуо Ішіґуро. Залишок дня: У дворецького Стівенса завжди була мета і він до кінця своїх днів готовий до неї йти. Роман не дає оцінку відданому служінню іншим… або світу. Книга просто констатує факт – є люди, ладні віддати все заради інших.

→ Арундаті Рой. Бог Дрібниць: Старші члени родини, життя яких не можна назвати цілковито успішним, занапащають життя молодшим. Неможливо з певністю сказати, чи вони винні, чи традиції суспільства, в якому вони живуть.

→ Марґарет Етвуд. Сліпий убивця: В романі п’ять рівнів – Айріс, яка на схилі літ розповідає про свою молодість, тоді газетні вирізки і текст Лориної книги, в якій чоловік розповідає жінці про інопланетний світ, в якому живуть сліпі убивці.

Ден Сіммонс. Падіння Гіперіона. Відгук

Це один з небагатьох сиквелів, який виправдав мої сподівання після прочитання першої книги. В «Гіперіоні» дещо пояснюється, як пов’язані історії шістьох паломників на планету, де відкриваються Гробниці Часу. Друга ж книга дивує тим, що виявляється, за однією світовою змовою ховається ще більша змова.

Оповідання часто хаотичне, воно переносить нас від одного героя до іншого. І у Всесвіті Дена Сіммонса все відбувається так само – йде війна між Гегемонією і Вигнанцями, а поза нею – боротьба кожного паломника за своє щастя, свою ідею. І довгий час йде невидима війна між «титанами» і «олімпійцями».

Мабуть, саме цим і захоплює ця книга. Автор знає, коли слушно розкривати карти. І, не закінчуючи одну партію, він водночас починає другу з новими невідомими. Тільки не хочеться, щоб тема месіанства поглинула всі інші. Мені вистачило розчарування від «Месії Дюни» і ялозання в наступних книгах Герберта.

 

10 найкраща книга в моєму житті?

9 почесне місце на полиці

8 обов’язково до прочитання

7 варте уваги

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

 

Читайте також:

→ Ден Сіммонс. Гіперіон: На планету Гіперіон насуваються Вигнанці. Туди також прямує семеро паломників. За звичаєм, одного з них чекає здійснення бажання, а інших – смерть. І саме від них залежить доля людства.

→ Френк Герберт. Дюна: Молодий Пол Атрейдес розглядається як потенційний месія для народу фрименів з одного боку і для ордену Бене Джессерит – з іншого. Френк Герберт створив всесвіт, який можна порівняти хіба що з тим, який створив Толкін.

→ Френк Герберт. Месія Дюни: Пол Атрейдес передбачав майбутнє, охоплене полум’ям війни, тому обрав найбезпечніший шлях – одруження на доньці імператора. Через дванадцять років він все одно опиняється у становищі, яке прагнув відвернути, але не зміг.

Ден Сіммонс. Гіперіон. Відгук

Ну от. Знову далеке майбутнє. Знову війни у космосі. Знову хтось смикає за ниточки. Єдине питання – як авторам вдається щоразу знаходити щось захопливе?

На планету Гіперіон насуваються Вигнанці. Декілька століть тому вони відділилися від Гегемонії, яка править майже усім відомим світом, і з того часу жили, здавалося б, на задвірках цивілізації. Проте вони еволюціонували і тепер хочуть захопити загадкову планету, де зведені Гробниці Часу, які охороняє кровожерливий Ктир. Саме туди у найнебезпечнішу пору прямує семеро паломників. За звичаєм, одного з них чекає здійснення бажання, а інших – смерть. І саме від них залежить доля людства.

Книга складається з декількох оповідань. Як заповідав нам Чосер і Боккаччо (та й багато інших письменників їхньої доби), головні герої домовляються, що під час паломництва розкажуть кожен свою історію і про що вони хочуть попросити Ктира. Можливо, дізнавшись всі історії, вони зможуть врятувати людство від загибелі у міжгалактичній війні.

Всі люди різні. Всі оповідання різні. Хтось подорожує заради когось або чогось, заради себе, заради усіх. Складно визначити, хто найбільше заслуговує, щоб здійснилося його бажання. Можливо, всі вони – лише частина одного цілого?

 

10 найкраща книга в моєму житті?

9 почесне місце на полиці

8 обов’язково до прочитання

7 варте уваги

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

 

Читайте також:

→ Джеймс С. А. Корі. Пробудження Левіафана: Невідомі кораблі влаштовують кілька засідок на поясі астероїдів. Здається, війна між Землею, Марсом і астероїдами неминуча. Ніколи не пізно довести, наскільки ненадійним є панування людини у всесвіті.

→ Орсон Скотт Кард. Гра Ендера: Людству двічі вдається перемогти інопланетну расу жучар. Міжнародний космічний флот готує армію, яка назавжди покінчить із загарбниками. Можливо, один з учнів – Ендер Віґґін – є останньою надією людства.

→ Френк Герберт. Дюна: Молодий Пол Атрейдес розглядається як потенційний месія для народу фрименів з одного боку і для ордену Бене Джессерит – з іншого. Френк Герберт створив всесвіт, який можна порівняти хіба що з тим, який створив Толкін.

Максим Рильський. Проблеми художнього перекладу. Відгук

Якщо закрити очі на те, що Рильський писав ці статті у 50-их і повсякчас нагадував – або вбивав нам у голову – що росіяни для нас старші брати, то… я не знайшов нічого нового. Лише підтвердилася моя думка, що перекладач повинен догодити всім – зберегти і форму, і зміст, і стиль. І що це ніколи не буває можливим.

В цих чотирьох статтях, об’єднаних під однією назвою і поміщених у повне зібрання творів поета і перекладача, головним чином обговорюються проблеми поетичного перекладу – і трохи прозового – між близькоспорідненими слов’янськими мовами. Це зроблено напевно, щоб якомога ширший загал мав змогу порівняти оригінали і переклади (не всі-бо знали щось, крім російської та української). Численні приклади показують вдалі і невдалі деталі перекладів творів Шевченка, Франка, Лесі Українки, Котляревського, а також Пушкіна, Маяковського, Міцкевича та інших.

Головний висновок після прочитаного – перекладач повинен намагатися принаймні якомога повніше зрозуміти елементи оригіналу твору. А ось як саме перекласти – це питання з багатьма відповідями, бо жоден переклад не передає 100% оригіналу.

10 найкраща книга в моєму житті?

9 почесне місце на полиці

8 обов’язково до прочитання

7 варте уваги

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

Передчуття. Із світової поезії другої половини XIX - початку XX сторіччя. Відгук

Нарешті я добив ці чотири томи. Сучасніші вірші мені більше до вподоби. Буду далі читати цих авторів: Райнер Марія Рільке, Рабіндранат Таґор, Вільям Батлер Єйтс, Шарль Бодлер, Поль Верлен, Артюр Рембо, Гійом Аполлінер. Хоча тут немає для мене нових імен, я вже давно їх хотів.

Масний мінус цієї антології – зацикленість на верховенстві комунізму. За словами редакторів цього радянського видання, буквально всі поети, що сюди увійшли, виступали проти буржуазного/капіталістичного ладу і відстоювали соціалістичні (тобто, по-їхньому, «демократичні») погляди. Францію тут представляють найбільше число поетів – аж вісім, але відкриває французький розділ «Інтернаціонал» Ежена Потьє. Це просто катастрофа. В другому і третьому томі були згадки про антибуржуазні настрої окремих поетів, але четвертий том перетворили на пропагандистське сміття, яке, звичайно, прикрашене майстерністю самих поетів.

10 найкраща книга в моєму житті?

9 почесне місце на полиці

8 обов’язково до прочитання

7 варте уваги

6 краще за середнє

5 прийнятне чтиво

4 гірше за середнє

3 щось тут не склалося

2 неможливо читати

1 найгірша книга у світі

0 складно назвати це книгою

Читайте також:

→ Співець. Із світової поезії кінця XVIII – першої половини XIX сторіччя: Чомусь зі всієї антології готовий далі читати тільки Едгара Аллана По. І це слід врахувати, що в книзі був не «Ворон», а інші вірші, дуже сильні, як на мене.

→ Світанок. Із європейської поезії Відродження: Вірші тут не такі переобтяжені, поети все ще вірять в інтелектуальне і емоційне піднесення, яке повинно прийти на зміну Середньовіччю. Приємно вразили сонети Шекспіра.

→ Золоте руно. З античної поезії: Сапфо, наче приятелька Вітмена, незрівнянно описує красу. Гесіод окремо пояснює створення світу і те, яким він є зараз. А Горацій розкриває такі зрозумілі теми, ніби живе десь за стіною, а не давно перетворився на пил.