«Довге
прощання» – шостий роман із циклу Реймонда Чендлера про детектива Філіпа Марлоу.
Найдовший і, на мою думку, найкращий серед інших. Варто пояснити, що я маю на
увазі під словом «найкращий».
Кількість
сторінок зросла, питома вага насичених цинізмом описів, притаманних нуару
взагалі і Чендлеру зокрема, зменшилась і звільнила місце подіям, які слугують
фундаментом розслідуванню. Отже, роздумам головного героя стає більше на що
cпиратися, більше фактів, які можна брати до уваги, не вислизають з поля зору
читача і тому висновки детектива стають зрозумілішими.
Філіп Марлоу
зустрічає нового товариша в особі Террі Леннокса, англійця із загадковим
минулим. Ця дружба є дивною, непередбачуваною і міцною, але їй настає кінець
після того, як дружину Террі було вбито. Трохи пізніше Марлоу відмовляється
працювати охоронцем-нянькою для відомого письменника Роджера Уейда, але
все ж починає регулярно навідуватися до його маєтку, мимоволі безкоштовно виконуючи
роль, за яку йому обіцяли платити. Справа в тому, що, з одного боку, на знак
дружби Террі залишив йому майже (на той час) безкінечні запаси фінансів. З
іншого боку, як зазвичай у Чендлера, справи Леннокса і Уейда виявилися
переплетеними.
Додам, що це
єдина робота з циклу, де злочини не спровоковані шантажем. Він тут присутній,
але без нього сюжет жодним чином не постраждав би.
Хоча Чендлер
змінив тенденцію у напрямку збільшення інформативності тексту, його об’єм
все одно дозволив назбирати більше цитат, ніж зазвичай.
«Вона
відхилилася від нього на своє сидіння, але її голос лунав зі значно більшої відстані»
«І ось ти
сидів у темряві до самого літнього світанку, не маючи, чим зайнятись, – тільки спати, якщо зможеш,
курити, якщо у тебе є що курити, і думати, якщо у тебе є над чим і ти не будеш почуватися
гірше, не думаючи про це взагалі»
«А від
реклами знудило б і козла, відгодованого колючим дротом і розбитими пивними пляшками»
«У цьому і
різниця між злочинністю і бізнесом. У бізнесі нікуди без капіталу. Іноді
мені здається, що це єдина різниця»
«Жестом він
дозволив мені проїзд і пішов назад до припаркованої машини. Як справжній коп.
Вони ніколи не розказують, чому вони роблять те чи інше. Так ніхто
не дізнається, що вони самі не знають»
«– В Айдл-Веллі
стане краще, – я заспокоїв
його. – Туди дістається
океанський бриз. – Я радий,
що їм дісталося ще щось, крім п’яниць»
«Здавалося, я чув звідкись рівномірне цокання, але вдома не було нічого, що могло би цокати. Цокало в моїй голові. Я одноосібно охороняв смертника, відраховуючи, коли прийде його час»
«Смерть. Як же холодно, чорно і тихо звучить це слово будь-якою мовою. Пані мертва»
«Він був усе тим же довгим тонким міцним представником втомленого роду людського без емоцій на обличчі, як і в ту ніч, коли він підвіз мене з в’язниці»
Немає коментарів:
Дописати коментар