На черзі – третій роман Айзека Азімова про
Елайджу Бейлі «Роботи світанку».
Пройшло кілька років з часу подій другого
роману серії. Знайомий нам слідчий Бейлі з Нью-Йорка набрався досвіду – що помітно
у його більш виважених висновках у тих складних умовах, в яких раніше йому ще не
доводилося опинятися, – і став більш терпимим до відкритого простору і
різноманітних природних явищ, на відміну від більшості восьмимільярдного
населення Землі майбутнього. Він змушений розплутувати справу «виведення зі строю»
одного з двох існуючих у всьому світі людиноподібних роботів Джендера Пенелла. Допомагати Бейлі
буде його давній приятель, інший людиноподібний робот Даніел Оліва і робот
простішого зразка, але зі своїми секретами, Жискар Ревентлов.
Світи позаземців у роздумах, чи дозволити
численним як сарана землянам освоювати космос: саме від Бейлі залежить, чи
перекриють кисень тим, хто ще спраглий до нового, чи ні. Супротивники цієї ідеї
користуються великим впливом, і на їхню користь смерть Джендера, якого створив
прихильник заохочення землян до освоєння космосу доктор Хен Фестолф і за
сумісництвом єдиний, за його ж словами, хто достатньо кваліфікований, щоб
зруйнувати людиноподібного робота ментально, скориставшись логічною суперечністю.
Унікальність роману полягає в тому, що,
незважаючи на те, що у попередніх творах вже велася мова про надзвичайні
властивості позитронного інтелекту людиноподібних роботів, саме тепер
здійснюється революційний стрибок (на який, втім, ніхто від них не чекав). Роботи вперше намагаються знайти спосіб діяти
за межами Трьох законів робототехніки. Роботи вперше усвідомлюють існування
обмежень, створених цими законами. Роботи вперше намагаються пізнати людський
мозок, сформувати гіпотетичні закони людської поведінки, які дозволили би краще
адаптувати під них Три закони робототехніки. Ось таким мав би виглядати взірець
штучного інтелекту.
Уривки мови Азімова у моєму перекладі:
«Звичайно ж, буде спроба підготувати його до
того, щоб йому було дозволено наближатися до позаземців, яких не полишали думки
про хвороби і які дивилися на землян, наче на ходячі мішки різноманітних
інфекцій»
«Відчуття було гіршим за просту наготу – він
був особистістю і тільки, сутністю повністю неприкритої індивідуальності, цяткою,
наділеною життям, своєрідністю, оточеною відкритим і безмежним світом, і він
падав»
«Жискар потребував вказівок, перш ніж він
зміг більш-менш зрозуміти, куди спрямувати позитронний потенціал з огляду на
три закони чи, скоріше, як ці потенціали повинні були спрямувати себе у світлі
ситуації, що склалася»
«Тепер він ледве усвідомлював її присутність,
оскільки це незрівнянно ніжне завершення дня заколисувало так само, як і легендарне
вино забуття, і він відчував, як хитко тримається, наче з-під кінчиків його
пальців вислизає краєчок стрімчака суворої дійсності і він має змогу впасти –
впасти крізь м’які хмаринки прийдешнього сну в неспішні хвилі океану снів»
Немає коментарів:
Дописати коментар