Реймонд Чендлер. Прощавай, красуне. Рецензія

«Прощавай, красуне» – другий роман Реймонда Чендлера з циклу творів про детектива Філіпа Марлоу.

Є два зачини – вбивство здорованем Маллоєм чорного власника певної забігайлівки і викрадення коштовностей, яке згодом обернеться дечим, що я назвав би спойлером. І я вдячний автору, що мені було складно здогадатися, куди ці зачини приведуть. Десь на третині книги сюжет досі був для мене оповитий таємницею і тримав у напрузі.

З інших зрушень у творчості Чендлера – розвивається образ головного героя, він перестає бути двовимірним. Наприклад, Філіп Марлоу починає тісно співпрацювати з поліцією, показуються його звички і звички поліцейських, підхід головного героя до інших персонажів, до того ж, з’являються різні, відмінні одне від одного типажі.

З недоліків – забагато вигуків «очманіти!».

Отже, виявляється, що дві ниточки переплітаються, оскільки одна справа пов’язана з іншою. Нехай було очевидно, що рано чи пізно це мало статися, проте сохатий Мус Маллой увійшов клином у першочергове розслідування в найнеочікуваніший момент. В той момент у будь-кого очі на лоба повилізали б. Але не у Марлоу, бо чого він тільки не бачив.

Я виділив для себе цікаві уривки.

«Він мав обличчя бувалого в бувальцях, яке виглядало так, наче на ньому залишило свій слід усе, крім екскаваторного ковша. Воно було пошрамоване, розплющене, пом’яте, рифлене і порізане. Це було обличчя, якому було нічого боятися. Воно зазнало всього, що тільки можна уявити»

«Я майже дійшов до ліфта, аж раптом дещо спало мені на думку. І спало без жодної причини чи пояснення, як цеглина, що впала на голову»

«Дім сам по собі був не дуже. Він був менший за Букінгемський палац, доволі сірий для Каліфорнії і, певно, мав менше вікон, ніж хмарочос Крайслер Білдінг» – до речі, десь я вже це читав. Скоріше за все, у підручнику зі стилістики.

«Горло відчутно боліло, а ось пальці, які торкалися його, не відчували нічого. З однаковим успіхом це могло бути гроно бананів. Я подивився на них. Вони виглядали наче пальці. Кепські справи. Пальці, замовлені з поштовою доставкою. Мабуть, вони ішли в комплекті зі значком і бандажем для кобури. І свідоцтвом»

«Потріскана доріжка і парадні східці вели до відчинених двостулкових дверей, біля яких тіснилася юрба безсумнівно штовхачів, які чекали, поки щось трапиться у будівлі міської адміністрації, щоб отримати з цього якийсь зиск для себе» – хочу відмітити, що весь початок тридцять другого розділу – це рядок за рядком, абзац за абзацом суцільний детальний опис. Не такий, як у першій книзі, коли Марлоу просто описував усе, що бачить. У другій книзі описи стають більш глобальними, надають твору атмосферу.

«Мені потрібно було випити, мені потрібна було велика страховка, мені потрібна була відпустка, мені потрібен був заміський будинок. Було ж у мене пальто, капелюх і зброя»